Головна » 2018 » Октябрь » 30 » Флеш-довідка до 74-тої річниці визволення України від нацистських загарбників
16:00
Флеш-довідка до 74-тої річниці визволення України від нацистських загарбників

Хмельницька (колишня Проскурівська) область, Ізяславський район.

Варто знати:

♦ В окупаційній неволі область перебувала два роки та майже дев'ять місяців: з 29 червня 1941 року по 4 квітня 1944 року – 1011 днів і ночей.

♦ За час свого кривавого панування в області нацисти розстріляли і закатували 477 698 мирних громадян і військовополонених (в т.ч. у Проскурові – 81 тисячу).

♦ На каторгу до Німеччини вивезено 117 230 чоловік.

З 22 червня 1941р. по 28 жовтня 1944р. по Україні двічі прокотився вогняний вал війни.

Нацисти знищили понад 7 мільйонів та вивезли до Німеччини

2,4 мільйони мешканців України, зруйнували 713 міст та понад  2800 сіл.

Події Другої світової війни не оминули територію Хмельницької області. Було спалено 33 села, закатовано в концтаборах майже півмільйона чоловік, розстріляно та повішено близько 477698 чоловік в області, з них 11000 чоловік в Ізяславському районі, до Німеччини примусово вивезено близько 12000 чоловік, 1851 - з Ізяславського району зокрема.

Вклад України в Перемогу – понад 6 мільйонів воїнів діючої армії, 2,5 мільйони нагороджено орденами та медалями,

2072 українці стали героями;

міста – герої: Київ, Одеса, Севастополь, Керч.

Спалені села Ізяславського району

Назва села

Рік 1944,

число

Спалено дворів

Загинуло жителів

Поліське

21 січня

240

27

Білотин

22 січня

62

4

Сошне

3 лютого

222

4

Михля

16 лютого

312

19

Клубівка

24 лютого

600

76

Васьківці

26 лютого

320

29

Білиженці

28 лютого

63

35

Лютарка

26 лютого

135

8

Михнів

27 лютого

147

34

Покущівка

27 лютого

90

13

 

Наші земляки - герої фронту і тилу

Понад 15 тисяч воїнів нагороджені орденами і медалями,

25 (з них 7 партизанів) – отримали звання Героя Радянського Союзу за визволення області.

В боях проти нацистів 18 тисяч уродженців області відзначено державними нагородами, 74 стали Героями Радянського Союзу. Двічі удостоєний цього високого звання адмірал Флоту Радянського Союзу С.Г.Горшков; О.К. Коробчук, В.П. Майборський та Й. Окинський .

За виявлену мужність та героїзм при визволенні Ізяславщини було присвоєно звання Героя Радянського Союзу підпільникам та партизанам: Ф.М.Михайлову, А.З.Одусі, О.Г.Іванову, І.О.Музальову, В.І.Тимощуку, М.Л.Петрову та юному партизану Валі Котику.

П’ятеро вихідців з Ізяславщини удостоєні звання Героя Радянського Союзу за мужність і героїзм у війні: Бортник Р.Й., Тимощук Д.І. (с. Плужне), Захарчук М.М. (с.Влашанівка),

Делегей М.К. (с.Комини), Часник М.Л. (с.Радошівка).

5 тисяч чоловік відзначені державними нагородами за боротьбу з німецько – нацистськими загарбниками. Не повернулися з фронтових доріг, загинули у партизанах та підпіллі 4371 особа.

Звільнення нашого краю від окупантів

Визволення області від німецько-нацистських окупантів розпочалося в січні 1944 року військами 1-го Українського фронту під командуванням Г.Жукова. 11 лютого війська генерал-лейтенанта Черняховського звільнили Шепетівку. В результаті наступу, що розпочався 4 березня 1944 року, було звільнено Ізяслав, с. Ямпіль, Остропіль, Антоніни, Теофіполь та майже 500 населених пунктів. До 4 квітня 1944 року область була звільнена, нацисти  понесли великі втрати.
Багато яскравих сторінок вписано у літопис визвольної боротьби партизанськими з’єднаннями С.А.Олексенка, А.З.Одухи, У.Є.Скубка, І.І.Шитова, І.Я.Шимка, до складу 
яких увійшли понад 37 партизанських загонів, що становило понад 20 тисяч чоловік. 

Партизанський рух

 Партизанському рухові в краї передувало створення чисельних підпільних організацій у північних районах області, в першу чергу Славутському. Їх організаторами виступили місцеві жителі: головний лікар Славутської районної лікарні Ф.М.Михайлов, вчитель А.З.Одуха, робітник А.Р.Яворський, інженери С.С.Гавура та М.С.Ткачук, службовець І.П.Шорніков, бувший військовополонений І.О.Музальов.   
У травні 1943 року в Кам'янець-Подільській області партизанський рух очолив начальник обласного штабу партизанського руху Олексенко С.А. Йому були підпорядковані три з'єднання О.М.Сабурова, 5 партизанських загонів, зведених у з'єднання під командуванням І.І.Шитова. У липні 1943 року із цього з'єднання виділені два загони і на їх базі сформовано з'єднання ім. Г.К.Жукова під командуванням І.Є.Скубка. У грудні 1943 року на базі 3 партизанських загонів цього з'єднання створено Кам'янець-Подільське з'єднання партизанських загонів під командуванням С.А.Олексенка.
   З лютого 1944 року розпочалась бойова діяльність Кам'янець-Подільського партизанського з'єднання ім. Г.Котовського, що сформувалось із 4 партизанських загонів з'єднання С.А.Олексенка, яке вело жорстокі бої на Поліссі та Станіславщині. З'єднання захопило і утримувало до приходу Червоної Армії м.Славуту, с.Плужне, м.Ізяслав. З'єднання знешкодило 53 ешелони, 558 вагонів, знищило літак, 10 танків, 34 автомашини. Лише з 5 грудня 1943 року по 10 березня 1944 року з'єднання провело 195 бойових операцій. 24 березня 1945 року з'єднання майже повністю влилося в Червону Армію.
Загалом з'єднаннями І.Шитова, А.Одухи, І.Скубка (потім Кота) і С.Олексенка було проведено 1272 бойові і диверсійні операції, знищено:

 613 ешелонів, бронепоїзд;
            539 паровозів;
            5443 вагони з живою силою, технікою, боєприпасами;
            335 залізничних платформ;
            211 залізничних і шосейних мостів;
            2 залізничні станції.
Вбито 59 879, поранено 14 792 і взято в полон 411 німецьких солдат і офіцерів.
♦ Власні втрати склали: вбитими – 327;
                                         пораненими – 374;
                                         пропали безвісти 75
                                         партизанів.

Хронологія звільнення населених пунктів.


94 дні війська 1-го Українського  фронту  у  важких боях, кілометр за кілометром, село  за  селом, місто за містом звільняли наш край від фашистської чуми.
4 січня – звільнено районний центр Плужне (визволили народні месники із з'єднання А.З.Одухи).
9 січня – звільнено районний центр Полонне (звільняли частини 322-ї стрілецької дивізії).
13 січня – звільнено районний центр Берездів.
16 січня – звільнено районний центр Славута (звільняли воїни 226-ї стрілецької дивізії при взаємодії з партизанським загоном І.О.Музальова).
20 січня – звільнено районний центр Ляхівці (тепер Білогір'я) (зайняв партизанський загін під командуванням К.С. Божевського).
11 лютого – звільнено місто Шепетівку (штурмом оволоділи залізничним вокзалом і містом війська 60-ї армії 1-го Українського фронту).
16 лютого – визволено місто Ізяслав (місто взяли штурмом з'єднання С.А.Олексенка, А.З.Одухи, В.С.Кота разом з частинам діючої армії).

Бойовими діями по визволенню нашого краю від фашизму керували:


– Маршал Г.К.Жуков командував військами 1-го Українського фронту;
– Генерал армії  І.Д.Черняховський командував 60-ю армією;
– Маршал А.А.Гречко командував 1-ю Гвардійською армією;
– Маршал К.С.Москаленко командував 38-ю армією;
– Маршал бронетанкових військ П.С.Рибалко командував 3-ю Гвардійською танковою армією;
– Генерал армії Д.Д.Лелюшенко командував 4-ю танковою армією;
– Генерал-полковник авіації С.Я.Красовський командував 2-ю повітряною армією.

Місце подвигу – Хмельниччина

♦  80 військовим частинам і з'єднанням, які брали участь в операції, були присвоєні почесні найменування визволених населених пунктів Поділля. 51 полк і дивізія удостоєні орденів. 15 тисяч бійців і командирів нагороджені  орденами і медалями.
♦ 25 воїнам за визволення нашої області присвоєно звання Героя Радянського Союзу:

Барабанов Петро Іванович – гвардії лейтенант.
Доронін Василь Олександрович – гвардії старший лейтенант.
Єлькін Валентин Іванович – молодший лейтенант.
Жулов Федір Єгорович – молодший лейтенант.
Іванов Олексій Григорович – начальник штабу окремого диверсійного батальйону в партизанському з'єднанні ім. Ф.Михайлова.
Кізюн Петро Кіндратович – льотчик, майор.
Кольчак Яків Харитонович – рядовий.
Котик Валентин Олександрович – партизан, підпільник.
Кудашкін Іван Степанович – льотчик.
Літвінов Петро Васильович – гвардії лейтенант.
Макаров Павло Олександрович – сержант.
Михайлов Федір Михайлович – керівник Славутської підпільної організації.
Музальов Іван Олексійович – командир Шепетівського загону в партизанському з'єднанні ім. Ф.Михайлова.
Одуха Антон Захарович – очолював партизанське з'єднання ім. Ф. Михайлова в Кам'янець-Подільській області.
Осин Микола Архипович – сержант.
Петров Михайло Ілларіонович – командир загону підривників партизанського з'єднання ім. Ф. Михайлова.
Приходцев Василь Іванович – командир танка.
Радугін Михайло Якович – гвардії лейтенант.
Сидоров Дмитро Степанович – навідник гармати, рядовий.
Тимощук Василь Іванович – командир партизанського загону ім. К. Ворошилова 1-го молдавського партизанського з'єднання.
Ушаков Олександр Кирилович – гвардії старший сержант.
Хардіков Яків Давидович – гвардії  молодший лейтенант.
Хохряков Семен Васильович – танкіст, гвардії майор.
Худяков Микола Олександрович – гвардії молодший сержант.
Чесак Григорій Сергійович – гвардії лейтенант.

Пам'ятаймо:

♦ Самовіддано наші земляки бились з ворогом на фронтах війни. З 250 тисяч подолян, яких покликала війна, 115 тисяч назавжди залишилися на полях битв. Подільська земля виплекала 83 Герої Радянського Союзу.

♦ Юні партизани-підпільники, які героїчно загинули у боротьбі з фашистами:
                 Валя Котик
                 Володя Ковальчук
                 Коля Трухан
                 Стьопа Кищук 
                 Валя Мануїлов
                 Віталій Кмитюк 
                 Аня Сошенська

Спогади про війну

На каторжних роботах у Німеччині
«…До Німеччини мене забрали, коли мені було 14 років. 
Із с. Лютарка була лише я і ще декілька дівчат із с.Михля. Нас везли у товарних вагонах, встелених соломою, двері були обмотані колючим дротом. Привезли нас до м.Нодгаузен, де кожного забирав «шеф». Мене і ще десятьох дівчат забрали на шестиповерхову тютюнову фабрику «Генивакер».
Жили ми в бараках зі стінами, набитими тирсою, спали на двоповерхових нарах. Крім мене у бараці було ще 15 чоловік. Серед них українці та росіяни. 
Кожного ранку нас будив німець із собакою. На сніданок давали 2-3 нечищених картоплини і 250 грамів хліба, якого мало вистачити на весь день.
Робота на фабриці розпочиналася о 6 год. ранку. Для перерви на обід ми спускалися в підвал, де нам давали капусту, буряки, шпинат, непридатні для вживання. Потім знову ішли працювати аж до 18 год. Вечеря складалася з 2-3 картоплин… »
(Зі спогадів Поліщук Ганни Яківни, 1927 р. н.)

«…Разом з мамою ми перебували у концтаборі у м.Мершері Вест-Фальської федеративної землі, куди нас відвезли у червні 1942 року. Мама працювала на фабриці «Лайзе», де виготовляли воєнне приладдя. Недалеко від нашого будинку був табір полонених. Надвечір жінки тут, а чоловіки там співали українських пісень…Так перегукувались…»
(Зі спогадів Хохліч Ніни Іванівни) 

«…Поїхала я до Німеччини шукати брата. Та змоги його знайти не було, бо відразу мене відправили до хазяїна прислужувати, де я пробула два тижні. А далі втекла… Бігла через ліси, маючи із собою цінну, важку, іржаву дідову парасольку. Потрапила до концтабору, а звідти – до лікарні. Приїхала чорна машина і погрузила нас усіх. Я думала - на розстріл. А тоді привезли нас у гори і випустили тільки мене. Німкеня повела мене до якоїсь будівлі, а там усі знайомі дівчата, з якими їхала потязі – з Ізяслава, Припутнів… То була фабрика. Там я пропрацювала аж до звільнення»
(Зі спогадів Антонюк Оксани Григорівни, 1927 р.н.)

Герої нашого краю

 

Дерябіна Ольга Йосипівна народилася 17 листопада 1924 року в місті Ізяславі Хмельницької області. Закінчивши 4 класи, десятирічна Ольга залишила навчання і почала працювати в будинку офіцерів нянею.

Коли їй виповнилось 17 років, розпочалась війна…

Одного разу хлопці та дівчата зібралися в клубі на танці. Спокійно грала музика, всі веселились, та раптом почувся страшний вибух, а згодом і чиїсь голоси, що говорили незрозумілою мовою. Тоді їх усіх зібрали в одній з квартир на четвертому поверсі, яку примусово охороняли ізяславські солдати. Щоб не потрапити до Німеччини, хлопці та дівчата вистрибували з четвертого поверху. Солдати ж вдавали, що чинять опір утікачам, і стріляли в повітря.

Люди  втекли до с.Білотина, де на той час був розташований партизанський загін. Таким чином Ольга Йосипівна потрапила до загону Музольова (загін був у складі партизанського об'єднання Одухи).

Спершу вона готувала їжу для партизан, доглядала поранених, а пізніше разом з іншими ходила у розвідку, а також переносила зброю до інших загонів. Через деякий час їй довелося брати участь в боях.

16 лютого 1944 року була учасником бою за визволення міста Ізяслава, в результаті якого загинув юний герой радянсько - німецької війни В.Котик. Через перевагу сил німецької армії партизани відступили на територію Старого міста і тримали там оборону аж до приходу Радянських військ.

Взяла участь у бою, в результаті якого партизани звільнили м. Ізяслав від нацистських загарбників 4-5 березня 1944 року.

Після визволення Ізяслава Ольга Йосипівна влилася в діючу армію і дійшла в чині санінструктора аж до Берліна, брала участь у звільнені Праги.

За участь у Другій світовій  війні Дерябіна О.Й. була нагороджена:

- медаллю „За звільнення Праги”;

- медаллю Жукова;

- медаллю „Захисників Вітчизни";

- медаллю „За мужність“ ІІІ ступеня;

- орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня;

- медаллю „За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945р.р. Також на знак подяки її нагороджено медалями:

- «20 років перемоги в Великій Вітчизняній війні»;

- „25 років перемоги в Великій Вітчизняній війні;

- „40 років перемоги в Великій Вітчизняній війні”;

- „50 років перемоги в Великій Вітчизняній війні”;

- „60 років перемоги в Великій Вітчизняній війні";

- медаль „За мужність" ІІІ ступеня, якою вона була нагороджена за те, що допомагала забирати поранених з місця битви з німецькими  військами, в той час, коли їхні літаки бомбардували позиції радянських бійців.

 

Переглядів: 70 | Додав: nvk5 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar